Літературний форум
Концепція інформаційно-культурного розвитку Києва
ПреамбулаЗа радянських часів поширеною була думка, що життя в країні залежить виключно від економіки. Ця хибна марксистська доктрина спростована часом, бо найбільш економічно розвинені країни світу - саме ті, де свобода, вільний розвиток особистості, повага до людини поєднуються з високим рівнем моралі, духовності та культури. Економіка не може розвиватися окремо від моралі, у відриві від внутрішньої культури людини і всієї нації. Перефразовуючи професора Преображенського із сатиричного роману Михайла Булгакова "Собаче серце", якщо в країні починається руїна, то вона починається не в економіці, а в людських головах.
Після помаранчевої революції, коли Україна стала модною у світі країною, стало очевидно, що Київ як культурний центр країни та Східної Європи не відповідає очікуванням українського суспільства та світової спільноти. На хвилі цивілізованих демократичних перетворень він має бути законодавцем мод як столиця передової європейської нації, зразком ненасильницького оновлення та самобутності української культури.
На сьогодні Київ не має виразного культурного обличчя і продовжує розвиватися як культурна провінція Росії. І це не дає Україні нічого доброго, адже політично українська нація вже оновилася, а культурно ще не самовиразилася, що деморалізує українське суспільство. Усі чекали, що після помаранчевої революції розпочнеться духовне і культурне оновлення країни, що Україна нарешті скине з себе старе радянське лахміття і покаже своє національне обличчя. Але дива не сталося. Для когось після ейфорії, а для когось після переляку все знову увійшло у свою звичну "совкову" колію.
Постановка проблеми
У розвинених демократичних країнах ініціативу духовного відродження завжди подавали столиці. У цьому сенсі Київ має взяти у свої руки національне та духовне оновлення країни. І для цього в нього є такі важливі передумови:
1) достатньо фінансових та адміністративних ресурсів для ведення динамічної самостійної культурної політики;
2) зосередження у столиці найбільш конкурентоспроможних творчих колективів і кращих представників культури та мистецтва;
3) концентрація найбільших інтелектуальних резервів, носіїв креативного мислення та нових прогресивних ідей, реалізація яких може перетворити Київ на передову європейську столицю;
4) цікава й багата історія, щоб привернути до себе увагу світу;
5) достатньо розвинені міжнародні та міські транспортні комунікації, готельний комплекс, інфраструктура розваг, зали для засідань та організації видовищ тощо.
Досі управління культури Київської міської адміністрації працювало в режимі радянської бюрократії, воно лише здійснювало контроль за роботою закладів культури та організовувало культурно-масові заходи під час державних і календарних свят. При цьому досить часто просто обслуговувало міську адміністрацію з метою популяризації її діяльності та окремих персоналій. Проте все це вже не відповідає вимогам часу.
Управління культури має бути ідеологом та організатором культурної політики у столиці. Нинішня київська влада такої політики не веде. Щоб її виробити, управлінню культури потрібно сісти за стіл переговорів з культурною громадськістю міста, незалежними менеджерами в галузі культури, філософами, соціологами, культурологами. Але це обов'язково мають бути сторонні люди, які бачать вади культурного розвитку сучасного Києва, а не особи з управління культури.
Результатом такого спілкування має стати стратегія культурного життя столиці на найближчі п'ять років. У ній необхідно визначити та скоординувати найцікавіші ініціативи, які можуть позитивно вплинути на культурний розвиток сучасного Києва та всієї України, і вже відповідно до цього планувати річну роботу та річний бюджет на культуру. І не треба уникати нових ініціатив, відмахуючись від них усно чи відписками.
Таким чином, цілком очевидно, що у процесі вироблення культурної стратегії розвитку Києва філософами, соціологами, культурологами, найбільш ініціативними представниками культурної громадськості столиці мають бути розглянуті такі питання:
1) дерадянізація міського середовища, звільнення від радянської та тоталітаристської символіки - топоніміки і пам'ятників найодіознішим радянським діячам, які засмічують суспільну свідомість, шкодять патріотичному вихованню українських громадян і перешкоджають звільненню від пережитків минулого;
2) очищення архітектурного середовища в історичній частині Києва від помпезно-тоталітарного стилю (особливо недолугими і еклектичними є майдан Незалежності, Хрещатик і частина прилеглих до них вулиць);
3) впорядкування інформаційного простору Києва та приведення його у відповідність до українського законодавства і потреб державної політики, а саме: контроль за дотриманням FM-радіостанціями мовного режиму та зобов'язань щодо надання 50% ефірного часу українській музиці та мовленню, інформаційне забезпечення в мережі великих супермаркетів, інформаційна політика вивісок та реклами (у Києві спостерігається неконтрольована повзуча тенденція русифікації вивісок та реклами);
4) створення культурного іміджу Києва через ініціювання спільноєвропейських культурних акцій, які сприятимуть закріпленню Києва у свідомості європейців як відкритого, сучасного міста прогресивної нації;
5) експансія української культури в ключові країни Євросоюзу та США (від яких залежить рішення про перспективи вступу України до ЄС), адже в Києві зосереджені найбільш конкурентоспроможні творчі колективи та митці;
6) сучасна культурницька міфологізація Києва в художній літературі, пісенній творчості, сучасних спектаклях та кінофільмах, без чого неможливо створити модерну культурну націю.
(В Україні через відсутність розумної державної політики сучасні культурницькі міфи творяться дуже мляво, тому українське суспільство живе переважно російськими та голівудськими міфами. Попри те що більшість громадян Російської Федерації живуть бідно, Росія виділяє величезні кошти на створення сучасного російського кіно, яке нав'язує всьому пострадянському простору свою систему цінностей. Для країн, де розуміють вагу цілісності нації, престижу національної культури та важливість культурної експансії, міфотворення і модернізація культури стоять на першому місці поряд з проблемами національної безпеки, охорони здоров'я, соціального захисту та науки).
7) пріоритетна підтримка ініціатив щодо продуктивних культурних проектів, тобто таких, які виробляють культурний продукт для національного ринку (знятий фільм, поставлений спектакль, видана книжка, написана пісня) або пропагують сучасне українське мистецтво за кордоном, на відміну від одноразових, непродуктивних заходів, наприклад, вуличних шоу, що потребують великих витрат і дратують своєю помпезністю бідних обивателів.(На сьогодні в культурній політиці Києва та регіонів домінують саме непродуктивні проекти, за допомогою яких апарати управлінь та відділів культури легко відмивають великі гроші, списуючи їх на державні та місцеві свята).
Якщо не вирішити ці проблеми, Київ культурно так і залишиться містом з радянською ментальністю, залежним від Росії та провінційним по відношенню до Москви і Санкт-Петербурга.
І насамкінець слід зазначити, що в сучасних умовах вироблення та реалізація нової культурної стратегії розвитку Києва мають бути справою не лише управління культури, а й Київської міської ради і передусім міського голови, адже трансформація Києва у справжню європейську столицю, а не культурну провінцію Російської Федерації - це те, чого потребує нині все українське суспільство.
Розглянемо порушені вище проблеми докладніше.
1. Дерадянізація міського середовища
До назв вулиць, майданів і пам'ятників столиці треба підходити прагматично: що це дає для виховання українських громадян? Як це працює на майбутнє України? Вулиці Києва не повинні носити імен ворогів українського народу, зрадників України, представників московської імперської колоніальної політики. Це саме стосується і пам'ятників та меморіальних дощок. Вони мають виховувати в майбутніх поколінь любов до нашої Батьківщини, нагадувати їм, що ми - нація з багатою історією та культурою, сприяти об'єднанню українських земель. Нинішня ж київська топоніміка й пам'ятники столиці не відповідають цим засадам. Навпаки, вони викликають ностальгію за радянським минулим і формують комплекс національної неповноцінності, гальмують розвиток національної самосвідомості українських громадян, принижують національну гідність і викликають щирий подив іноземців. Жодна столиця цивілізованої держави не дозволить увіковічення ворогів і зрадників своїх національних інтересів. Тому Київ має стати лідером в очищенні своїх площ і вулиць від сумнівних героїв та авторитетів, які дісталися у спадок від тоталітарного минулого.
Київ існує більш ніж півтори тисячі років, і в його топоніміці має відображатися кожне прожите століття. При цьому очевидно, що назви вулиць і площ, які нагадують часи Київської Русі та середньовіччя, можуть залишатися без змін. Понад те, їхню кількість можна було б навіть збільшити. Особливо це стосується українського середньовіччя. Так само не викликають заперечень вулиці й площі, які позначають історичні території, географічні напрямки, та інші назви, не пов'язані з іменами людей (наприклад, вулиці Басейна, Залісна, Нагірна, Озерна, Карпатська, Велика Житомирська, Львівська площа і т. ін.). Найбільше запитань викликають топоніми на честь людей, які не зробили для України нічого доброго, а часто навіть шкодили їй. Це передусім стосується радянської доби. Звісно, радянський період має бути відображений у столичній топоніміці, але це мають бути видатні українські вчені та митці, люди, які боролися за свободу України, - І. Черняховський, О. Довженко, М. Рильський, акад. Глушков та ін. А який приклад для нових поколінь українських громадян несуть найменування вулиць Артема та Антонова-Овсієнка? Перший, більшовик Ф. Сергєєв, очолив сепаратистську Донецько-Криворізьку Радянську Республіку, відокремивши Донбас від України, другий - більшовицький командарм, що разом з М. Муравйовим винищував в Україні всіх, хто розмовляв українською.
На яке майбутнє України працюють три вулиці Леніна (на Троєщині, в Жулянах та Бортничах)? А крім них є ще вулиці Володимира Ульянова, Ілліча, Ленінська і навіть площа неіснуючого міста - Ленінградська, а також пам'ятник Леніну навпроти Бессарабського ринку, який не зносять, бо вважають шедевром скульптури! Послані за наказом Леніна війська, загарбавши Україну, винищили тисячі українців. Саме завдяки Леніну було окуповано Українську Народну Республіку, силою втягнуто в Радянський Союз, за час перебування в якому Україна пережила два голодомори, винищення своїх найкращих письменників, режисерів, акторів, художників, учених. Яку любов до України у майбутніх поколінь плекатимуть проспекти 50-річчя і 40-річчя Жовтня, вулиці Жданова, Калініна, Луначарського, Крупської, Бакуніна, Бабушкіна, Бакинських Комісарів, Блюхера, Плеханова, Фурманова, Котовського, Щорса, Чапаєва, Боженка, 1-й, 2-й і 3-й провулки Комінтерну, Більшовицька, Червонопрапорна, Червоногвардійська, Червоноармійська, Червонофлотська, Комуністична, Радянська, Комсомольська, крейсера "Аврори" або проспект вже неіснуючої республіки - Радянської України? Або як пояснити дітям і онукам, що в центрі Києва стоїть на постаменті гармата на честь арсенальців, які зрадили незалежну Україну, повставши проти УНР? Адже після того як до Києва вдерлося більшовицьке військо Муравйова, шовіністично налаштовані солдати винищили у столиці близько 6000 мирних киян. Так само викликає здивування пам'ятник одному з організаторів голодомору в Україні Станіславу Косіору, який періодично обливають фарбою кияни, в яких ще не атрофувалася історична пам'ять. А в якій цивілізованій країні світу дозволять існування пам'ятника, що символізує втрату державної незалежності? Саме такий пам'ятник стоїть у центрі Києва - це сумнозвісна арка та скульптурна група, присвячена Переяславській раді, що офіційно поклала початок колонізації України. У народі цей пам'ятник називають ярмом. Як пояснити дітям, яким на уроках розповідають, що під час підписання Переяславської угоди Україна втратила незалежність, чому увіковічено цю ганебну сторінку української історії?
Звісно, радянська доба теж має бути присутня в топоніміці. Але для цього є імена людей, які віддали своє життя за наше майбутнє. У Києві досі немає вулиць імені прозаїків Володимира Винниченка, Миколи Хвильового, Валер'яна Підмогильного, режисера Леся Курбаса, космічного генія Юрія Кондратюка та багатьох інших видатних діячів української культури і науки.
Для дерадянізації топоніміки та ліквідації пам'яток колоніального минулого України при Київраді має працювати спеціальна комісія з прогресивно налаштованими істориками, культурологами, письменниками, щоб очистити столицю від струпів минулого. В Україні з'явилося нове покоління архітекторів і скульпторів, які могли б на найвищому художньому рівні виконати пам'ятники та скульптури, що відповідатимуть новим історичним реаліям. При цьому не обов'язково замість знесеного пам'ятника радянському діячеві встановлювати пам'ятник українському діячеві. Простір Києва і без цього надзвичайно заполітизований. А тому на місці ідолів радянського минулого мають з'явитися довершені скульптури, що возвеличують Любов, Материнство, Вірність, Гармонію.
Усі ці зміни повинні відбуватися публічно і супроводжуватися широкою просвітницькою кампанією у пресі та на телебаченні коштом міського бюджету.
Перша хвиля дерадянізації топоніміки та знищення залишків тоталітарної епохи Києва відбулася перед та після розпаду Радянського Союзу. Але потім під тиском лівих сил вона зупинилася. І якщо вже Україна піднялася з колін, то має йти гордо, як країна повноцінних людей, які добре пам'ятають своїх героїв, зрадників і ворогів, а не шкандибати в майбутнє на напівзігнутих ногах.
2. Очищення архітектурного середовища в історичній частині Києва
Архітектура і ландшафт міста не лише свідчать про духовний та економічний рівень країни, а й слугують могутнім джерелом культурного розвитку городян. Можна простежити, як співвідносяться архітектурна неповторність і довершеність міста з рівнем культури його мешканців. Що довершенішою є архітектура міста, то культурнішими і вихованішими є його мешканці. І навпаки, чим потворніша архітектура і разючіша прірва між індивідуальними проектами житла новоспечених скоробагатьків та більшістю будинків, тим більш люмпенізованими є пересічні громадяни.
Візитною карткою кожної європейської столиці є її центр та історична частина міста. Слід звернути увагу, з якою любов'ю виконані та оберігаються історична частина і центр Рима, Парижа, Праги, Будапешта, Відня. Архітектура ж Хрещатика та головного майдану столиці несе дух колоніальної залежності. Виконані у стилі сталінського класицизму, висотні будинки із зірками на Хрещатику списані з проспекту Маяковського в Москві. В архітектурі Хрещатика і головного майдану столиці відсутні оригінальність і вишуканість. Зате є наслідування і несмак. Після останньої реконструкції майдан Незалежності став нагадувати тісну квартиру, захаращену меблями, а скляні надбудови виказують плагіат з Мисливських Рядів тієї ж Москви. Тому без системної розробки планів реконструкції історичної частини Києва та їх широкого публічного обговорення за участю як архітекторів з різним баченням цієї проблеми, так і філософів, культурологів, письменників, художників, скульпторів і просто культурної громадськості не варто давати дозвіл на зведення окремих будинків, які можуть зіпсувати існуючий архітектурний ансамбль і ландшафт міста. При затвердженні нових проектів забудови міста чи зведенні кожного будинку в історичній частині Києва слід дотримуватися публічності та прозорості. Останнім часом міська влада цими принципами нехтувала. За великі гроші можна було реалізувати будь-який будівельний несмак.
В історії України Київ виконує унікальну геополітичну і культурну місію. Він належить до розряду вічних міст, які успішно поєднують минуле й сучасне. Унікальні рекреаційні зони роблять його одним із найзеленіших міст світу. Тому активна розбудова столиці не повинна знищити зелені зони. А така тенденція останнім часом викликає все більшу тривогу громадськості міста. Нерухомість Києва дає мільйонні прибутки будівельникам і нечистим на руку міським чиновникам, які за гроші готові роздати під забудову всі парки столиці. Щоб не допустити цього свавілля, на сторожі має стояти громадський контроль в усіх районах Києва.
Якщо ж говорити про історичну частину міста, то найбільше несприйняття викликає архітектура соцреалізму з вихолощеним авторським духом. Ці мертві будинки, неначе більмо на оці. Тож перед міською владою стоїть завдання підготовки та публічного обговорення фахівцями і творчою громадськістю столиці проекту дерадянізації архітектурно-ландшафтного комплексу історичної частини Києва. І до цього можуть бути залучені як зарубіжні, так і вітчизняні інвестори під вигідні для них комерційні пропозиції.
3. Впорядкування інформаційного простору Києва
Під інформаційним простором міста слід розуміти вивіски на вулицях та площах, у магазинах і закладах столиці, зовнішню рекламу на білбордах, у метро, громадському транспорті, інформаційні матеріали в закладах торгівлі, культури, громадського харчування, а також ЗМІ, магазини з книжковою, аудіо- та відеопродукцією.
При Київській міській адміністрації має функціонувати структура, яка відстежуватиме мовну політику в інформаційному просторі Києва й буде наділена повноваженнями застосування санкцій проти порушників мовного законодавства, висунення обґрунтованих претензій, а також вимог в обумовлений термін виправити наявні порушення. У разі повторних спроб порушення міська адміністрація може позбавити правопорушника ліцензії або ініціювати цей процес.
На жаль, нинішня міська влада не втручається у мовну політику столиці. Останнім часом у Києві дедалі частіше з'являються вивіски нових комерційних закладів російською мовою і навіть суржиком. Така політика не сприяє вихованню поваги до державної мови і суперечить Конституції України та Закону про мови. У супермаркетах і на речових ринках оголошення робляться недержавною мовою, а вивішені в метро плазмові екрани передають новини російською мовою.
Ще серйозніша проблема з мовленням FM-радіостанцій, більшість з яких послуговуються недержавною мовою і принципово не пропагують українську пісню, пояснюючи свою політику тим, що українська пісня не в їхньому форматі. У цьому питанні міська влада має бути безкомпромісною: якщо для столичних FM-радіостанцій державна мова і культура не у форматі, то державне керівництво, в руках якого видача ліцензій на радіомовлення, має зробити так, щоб ці радіостанції стали не в форматі держави. Це саме стосується й телеканалів. Адже є закон, згідно з яким 50% ефіру кожної радіостанції і телеканалу на території України має бути віддано національному музичному продукту. У Білорусі, наприклад, прийнято закон, який зобов'язує кожну радіостанцію і музичну телепрограму наповнювати білоруським музичним продуктом не менш як на 80%.
Не краща ситуація і з ресторанами, нічними клубами, барами, кафе, де меню подається недержавною мовою, а серед запропонованого музичного асортименту майже неможливо знайти чи замовити українську пісню.
І якщо ми хочемо, щоб Київ став схожим на столицю цивілізованої європейської держави, а не на повітове місто Тамбовської губернії, то маємо розпрощатися зі своїми рабськими звичками і стати нарешті повноцінним європейським народом.
4. Створення культурного іміджу Києва
Київ має виступати ініціатором престижних європейських культурних акцій, які закріплювали б його у свідомості європейців як відкрите, сучасне місто культурної нації. Досі Київ культурно був повернутий на Північ, настав час для культурної експансії України на Захід. Кожна європейська столиця славиться як культурний центр у певному виді мистецтва. Так, Рим відомий як центр сучасного живопису і законодавець чоловічої моди, Париж - як центр літератури і законодавець жіночої моди, Лондон - як центр популярної музики. Київ теж має стати законодавцем моди в якомусь виді мистецтва і закріпити за собою цей імідж.
Філософи, соціологи, культурологи і просто концептуально мислячі люди повинні визначити, чим столиця України може привабити світ, хоча вже зараз можна назвати деякі напрями, які київська міська влада може розвивати для створення культурного іміджу Києва.
По-перше, Київ є цікавим насамперед для туристів - його давньою історією, пам'ятками старовини та неповторними ландшафтами міста й околиць. Для цього Київській міській адміністрації потрібно розробити програму сприяння розвитку туристичного бізнесу в Києві й підтримувати найоригінальніші ідеї.
По-друге, Києву бракує мистецьких фестивалів і конкурсів європейського рівня, а ті, які проводяться, недостатньо забезпечені інформаційно, не мають належного резонансу і не здобули авторитету у світі. Тому міська влада має оголосити конкурс на кращі ідеї європейських фестивалів та конкурсів у столиці, сприяти їх проведенню й частково їх фінансувати. Приміром, Україна має давні традиції хорового співу та відомі в Європі колективи, тож міська влада може організувати загальноєвропейський фестиваль чи конкурс хорового співу.
5. Київ як ініціатор експансії української культури
Окрім організатора спільноєвропейських культурних акцій Київ може виступати ініціатором експансії української культури на Захід. І водночас він не повинен втрачати свого впливу на пострадянській території. Але робити це потрібно на якісно новому рівні, пропагуючи переваги курсу, який Україна обрала після 1991 року і особливо після виборів 2004-го.
В епоху інформаційної цивілізації культура стає "таємною зброєю" для поширення впливу країни як всередині суспільства, так і за кордоном. Для України національна культура має бути інструментом культурної інтеграції українських земель. Зважаючи на велику концентрацію кращих митців і творчих колективі у столиці, Київ повинен регулярно проводити культурну експансію на внутрішні та зовнішні культурні ринки.
Особливу увагу слід приділяти гастрольній політиці столичних колективів у південно-східних регіонах. Адже не секрет, що Москва опікується культурним забезпеченням сходу та півдня України більше, ніж Київ. Щомісяця проблемні регіони мають відчувати, що вони перебувають у єдиному інформаційно-культурному просторі з усією Україною. Причому сучасне українське мистецтво потрібно пропонувати на всі смаки та вікові категорії. Гастролюючи на сході та півдні України, не треба обходити увагою малі населені пункти, де сконцентровано найбільше в регіоні носіїв української мови та культури. Загнані обласними центрами у місцеві культурні гетто, містечка південно-східних регіонів найбільш придатні для українського відродження. Пробуджені, вони можуть формувати свій південний і східний варіант сучасної української культури і сприяти дерусифікації та дерадянізації своїх регіонів. Тож заради об'єднання України Київ має взяти культурне шефство над українською глибинкою.
Для культурної інтеграції регіонів управління культури міста може виступити ініціатором проведення престижних щорічних національних конкурсів окремих видів мистецтва. Наприклад, конкурс сучасної української літератури, пісенний конкурс молодих виконавців, конкурс сучасної драми. При цьому ці конкурси повинні становити завершені цикли у своїх видах мистецтва. Якщо це літературний конкурс, то кращі твори мають бути видані. Якщо це пісенний конкурс молодих виконавців, то пісні переможців конкурсу повинні бути записані на дисках. А якщо це конкурс драми, то кращі твори сучасної драми мають бути поставлені у київських театрах. Сучасний український театр переживає не найкращі часи і якимось чином обходиться без сучасної драми. Зрозуміло, що нескінченні режисерські інтерпретації Шекспіра і Старицького - це добре, але театр без сучасної драми -мертвий театр.
Для експансії української культури за кордон управління культури Київської міської адміністрації могло б виступити продюсером тих видів мистецтва, які можуть вільно конкурувати на світовому ринку. Це насамперед живопис і скульптура, хоровий та оперний спів, балет, художня література, циркові жанри. Звісно, для успішного продюсування сучасної культури потрібні нові кадри. Тому в управлінні культури слід провести кадрове оновлення, яке відповідало б вимогам часу. Адже без здібних і сучасних менеджерів завоювати світовий ринок культури неможливо.
6. Творення сучасного культурницького міфу про Київ
Розвиток української нації потребує модерної міфологізації усіх сфер українського життя. Нація, яка не займається постійним творенням сучасних культурницьких міфів, не лише стає залежною культурно та ідейно від інших держав, а й збільшує імовірність потрапляння у безпосередню політичну й економічну залежність від них. Міністерство оборони та Міністерство внутрішніх справ Російської Федерації виділяють з федерального бюджету мільйони доларів на створення позитивного іміджу російської міліції та армії. Так з'явилися серіали "Менти", "Убійна сила", фільми про "доблесть російської зброї" в Чечні. Створенням позитивного іміджу американської армії та спецслужб займається Голівуд ("Рембо", "Нікіта" тощо).
За 14 років незалежності Україна не вклала жодної гривні у створення позитивного іміджу не лише своєї армії чи спецслужб, а й власне самої держави. Деякі реалії українського життя взагалі не відображені в мистецтві.
Будь-яке місто, а особливо столиця, потребує сучасного міфу, який підносить і поетизує його. І кожна столиця розвиненої країни має такий міф. Під час помаранчевої революції Київ показав політичну свідомість і проявив надзвичайну активність, засвідчивши, що в Україні народилася нова політична нація. Проте для авторитету міста цього замало. Київська влада має бути замовником і творцем міфів про Київ. Усі кіностудії світу творять сучасні міфи про міста своїх країн. Кіно є найсильнішим і найвпливовішим міфотворцем. Без сучасного національного кінематографа неможливе повноцінне життя нації. Тому київська влада не мусить чекати, коли держава візьметься реанімувати український кінематограф, а має виступити в ролі замовника малобюджетних (на перших етапах) ігрових фільмів, події в яких відбувалися б у сучасному Києві. Не слід забувати, що кіновиробництво крім усього є ще й прибутковим бізнесом.
Отже, по-перше, київська міська влада щороку повинна фінансувати щонайменше 5 - 7 малобюджетних ігрових фільмів. Для цього має бути створена громадська рада експертів-кінокритиків, яка відбиратиме кращі кіносценарії та режисерів. Презентацію знятих фільмів доцільно організовувати у київських кінотеатрах і сприяти їхньому тиражуванню та відеопрокату.
По-друге, управління культури міста має оголосити тендер на проведення пісенного конкурсу "Як тебе не любити, Києве мій?" Адже столиці потрібні нові, сучасні пісні про Київ. Виступивши замовником нових пісень, міська влада стимулюватиме творчість молодих композиторів, а відібрані пісні зможе запустити в ефір на радіо і телебачення.
По-третє, для сприяння вихованню вже в ранньому віці любові до рідного міста управління культури має оголошувати різноманітні конкурси (з літератури, співу, малюнка) для дітей. А щоб такі конкурси були успішними і мали своє продовження через розповсюдження кращих творів, міська адміністрація може створити програму кредитування для нових малих видавництв та інших підприємств, продукція яких могла б поповнити шкільні бібліотеки Києва та дитячі будинки-інтернати.
7. Підтримка продуктивних культурних проектів
Найцінніше, що є в нашій державі, - це ініціативні, мислячі люди. Не апарат управління культури міської адміністрації, а нові креативні ідеї і якісний менеджмент людей, здатних творити і реалізовувати проекти, що працюють на розвиток сучасної української культури, підвищення культурного рівня нашої столиці. Управління культури повинне не ховатися від ініціатив киян, а підтримувати їх.
Досі в культурній політиці Києва перевага віддавалася непродуктивним проектам, серед яких переважають державні та міські свята, які поглинають великі кошти і не створюють культурного продукту. Інакше кажучи, непродуктивні проекти - це прогулювання грошей на свята. Вони корисні лише функціонерам від культури, оскільки великі вуличні шоу завдяки відпрацьованим схемам завжди давали можливість збагачуватися їхнім організаторам.
Натомість кожен продуктивний проект залишає після себе культурний продукт (знятий фільм, поставлений спектакль, видана книжка, написана пісня) або пропагує сучасне українське мистецтво у вигляді вже реалізованого проекту за кордоном. Таким чином, має бути кардинально змінена стратегія культурної політики Києва - від обслуговування влади та витрачання коштів на непродуктивні проекти до сприяння ініціативам культурної громади, авторським проектам, що працюють на піднесення престижу сучасної української культури. Київ має підняти планку національної культури до рівня найрозвиненіших світових столиць.
При міській владі треба створити фонди для підтримки сучасного мистецтва та обдарованих митців, аби не повторювалося таких прецедентів, як, приміром, з переможцем Каннського кінофестивалю Ігорем Стрембицьким, який так і не знайшов коштів у Міністерстві культури на свій документальний фільм "Подорожні", щоб представити фільм на престижному міжнародному кінофестивалі.
У розвинених країнах світу високе мистецтво підтримується створеними державою фондами, комерційними структурами та приватними особами. Інакше воно буде знищене масовою культурою. Київська адміністрація має створити систему заохочення меценатів і спонсорів сучасного українського мистецтва. І тут багато що залежить від самого міського голови, який просто зобов'язаний уболівати за розвиток міської культури. Адже саме столиця повинна виробити високі стандарти сучасної української урбаністичної культури, яка не поступалася б кращим зарубіжним зразкам. Прозорість, відкритість, колегіальність у культурній політиці міста мають витіснити старі, непрозорі адміністративні методи керування. Управління культури повинне стати організатором і координатором культурних ініціатив громади та приватних ініціатив креативно мислячих менеджерів, які вболівають за створення конкурентоспроможної національної урбаністичної культури, здатної задовольнити смаки різних верств міського населення.
Проект перспективного плану інформаційно-культурного розвитку Києва на перший рік роботи нової київської влади
1. Проведення соціологічних опитувань та круглих столів за участю істориків, філософів, соціологів, культурологів, депутатів Київської міської ради щодо дерадянізації київської топоніміки та пам'ятників міста. Розробка колективного проекту дерадянізації інформаційно-культурного простору столиці та винесення проекту на обговорення і затвердження сесією міської ради. Закладення коштів та реалізація проекту.
2. Оголошення тендера на очищення архітектурного комплексу історичної частини Києва від помпезно-тоталітарного стилю та визначення його переможця. Розробка плану поетапної реалізації проекту.
3. Створення спеціального уповноваженого органу міської влади із залученням філологів, письменників, музичних критиків, рекламістів та депутатів міської ради, який проведе ревізію вивісок, реклами, цінників, меню закладів громадського харчування та культури, контролюватиме мовний режим ЗМІ на території Києва, а також наявність 50% українського пісенного матеріалу на телеканалах і FM-станціях, у репертуарі нічних клубів, ресторанів, кафе. Попередження і накладення санкцій на злісних порушників мовного режиму у столиці.
4. Проведення пісенного конкурсу "Як тебе не любити, Києве мій?" серед композиторів та поетів на створення сучасних пісень про Київ і про школу. В результаті проведення конкурсу буде видано два компакт-диски з піснями на зазначену тематику. Найкращі пісні буде передано для використання Національному радіо України, а компакт-диски з піснями про школу - для розповсюдження в системі освіти.
5. Проведення конкурсу української дитячої літератури, яка прищеплювала б дітям любов до столиці України. Конкурс покликаний створити зрозумілий для дітей і водночас привабливий міф про Київ. У результаті проведення конкурсу кращі твори з яскравими ілюстраціями буде видано й передано шкільним бібліотекам і школам-інтернатам Києва та області. Цей конкурс має відродити кращі традиції української дитячої літератури.
6. Проведення конкурсу сучасної драми. У результаті проведення конкурсу на базі кількох київських театрів буде поставлено п'єси сучасних авторів. Цей конкурс має повернути український театр до життя сучасного українського суспільства.
7. Проведення конкурсу ігрового малобюджетного фільму. Конкурс покликаний виявляти молодих режисерів і сценаристів. У результаті проведення конкурсу буде відібрано кращі кіносценарії, оголошено тендер на їх постановку та виділено кошти для зйомок і монтажу п'яти малобюджетних ігрових кінофільмів.
8. Фінансування проектів презентації сучасного українського мистецтва у ключових країнах Євросоюзу - Німеччині та Великій Британії (образотворче мистецтво, опера, сучасна література).
9. Проведення у Києві фестивалю європейського хорового мистецтва.
Круглий культурологічний стіл "Як Києву стати культурною домінантою України та Східної Європи?"
М. Попович - директор Інституту філософії НАНУ
В. Скуратівський, культуролог
О. Скрипка, музикант
Ю. Макаров, ведучий "1+1"
О. Денисенко, кінорежисер
Л.Івшина, головний редактор газети "День"
А. Курков, письменник
С. Вакарчук, музикант
Т. Петриненко, музикант
М. Гобдич, Камерний хор "Київ"
В. Сердюк, викладач Інституту журналістики КНУ
А. Охрімович, письменник
О. Кащенко, декан архітектурного факультету НУДА
І. Гірич, історик
