ГРОМАДСЬКІСТЬ В УКРАЇНІ У КОНТЕКСТІ УКАЗУ ПРЕЗИДЕНТА ПРО РАДУ ГРОМАДСЬКОСТІ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
5 березня 2007 року відбулося п’яте засідання “Українського клубу”. Організатори: Київський інститут проблем управління імені Горшеніна, Центр політичної реклами, товариство “Український клуб”.
Обговорено тему: “ГРОМАДСЬКІСТЬ В УКРАЇНІ У КОНТЕКСТІ УКАЗУ ПРЕЗИДЕНТА ПРО РАДУ ГРОМАДСЬКОСТІ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ”.
Пропонуємо короткий виклад обговорення.
Олексій Усачов:
Указ Президента України №139/2007 ”Питання Ради громадськості” став приводом до обговорення, оскільки викликає багато запитань.
В Україні є традиція створювати структури і посади для працевлаштування тих чи інших осіб.
Щодо призначення Івана Плюща Головою Ради громадськості. Виникають питання. Які громадські організації ініціювали створення Ради? Яку з них представляє Іван Плющ? Як будуть громадяни України впливати на діяльність Ради? І чому Секретаріат Президента не дав відповідних роз’яснень?
Отже, мета круглого столу не виступати за чи проти, а спробувати дати експертну оцінку причин, пояснити сутність речей і виробити інструментарій для подолання кризи.
Роман Кухарук:
У корені слова “громадськість” чується слово ”загальне”, “загальнонародне”. Громада – народ – згідно Конституції є єдиним джерелом влади в Україні. Що таке Президент після конституційної реформи? Частковість. Звідси запитання: чи може частковість створювати при собі раду загальності? Ні, не може. А якщо може, то при умові:
- Потреби у цьому громадськості, а не Президента.
- Ініціативи громадськості.
- Повноцінного функціонування в країні самоврядування громадськості.
Ющенко на початку каденції запровадив громадські приймальні.
Через два роки скасував. Через що? Через неспроможність, але не приймалень як механізму діалогу, а Президента як інституту влади.
Громадське самоврядування під загрозою: його знищують вождизм і тотальна диктатура партійної бюрократії через механізми пропорційних виборів і імперативного мандату. І громадськість нічого не може вдіяти, бо не має ЗМІ, не має ресурсів впливу на обрані партії та владу і, що найгірше, немає ґарантії вільних виборів у майбутньому.
Вибори Захарова показали, що ті 400 громадських організацій, які його підтримали – є тільки на папері. Вони не мають сили до дії.
Показовим був круглий стіл перед підписанням Універсалу, де громадськість була представлена зужитими представниками радянської еліти, яка була використана як меблі у казино.
Аналіз тексту Указу та положення про Раду показує:
- У назві Указу не вказано, що йдеться про Раду громадськості при Президентові України.
- Призначення Плюща за згодою викликає нерозуміння і заперечує пункт третій, у якому про Плюща ідеться як про повноцінного Голову Ради.
- Цікаво, яку громадськість або громадську організацію представляє Іван Плющ?
- Основні завдання Ради визначаються як сприяння реалізації громадянами конституційного права та обговорення найбільш значущих проблем суспільного життя. Тобто всі інші громадські ради не сприяють такій реалізації? Схоже, що Президент та його Секретаріат лінуються брати участь у заходах експертного середовища, з’їздах політичних партій, форумах громадських організацій.
- Рада має право ініціювати громадські обговорення проектів законів та проектів актів Президента. Сміємо нагадати, що це є обов’язок Президента.
- Рада має право одержувати від органів виконавчої влади інформацію та документи. Сміємо нагадати, що це є конституційне право кожного громадянина України.
- Рада має право у разі потреби утворювати експертні групи, залучивши до них представників громадськості. Тобто представники однієї громадськості залучатимуть представників іншої громадськості. Смішно виглядає положення про те, що Рада громадськості інформує громадськість (тобто себе саму) про свою діяльність.
- Цікаво, як часто Голова Ради громадськості зможе бачити Президента? “Регулярно” – відповідає Положення. Тобто? “Не рідше одного разу на півроку” – відповідає Положення.
- Цікаво, яку громадськість представляє в Раді один з перших заступників Глави Секретаріату Президента, який з доброго дива є Секретарем Ради?
- Секретар Ради бере участь у роботі Ради на громадських засадах. Цікаво, коли він це буде робити, до чи після основного робочого дня?
- А як часто буде збиратися ця Рада? “В міру потреби” – відповідає Положення. Тобто? ”Не рідше одного разу на три місяці”. Гарна робота?
Що показав Указ Президента? Бездарність Секретаріату, який треба відправити у відставку у повному складі. Бездіяльність і неспроможність “любих друзів”, ґрантоїдів, кумів і псевдорадників – це не особиста справа громадянина Ющенка, а трагедія нації.
Громадськість не тямить вагу своєї роботи, не має бази і ресурсів, не має позитивної програми, лідерів, інструментарію досягнення мети.
Засоби масової інформації в Україні сьогодні – це засоби масової маніпуляції громадською і громадянською свідомістю. Громадськість занадто бідна, аби утримувати ЗМІ. Це роблять замість неї 10 заможних осіб у державі.
15 років ґрантоїдства не дали нам повноцінного громадянського суспільства, бо кошти використано не за призначенням.
Висновки:
Громадськість – свідома, сильна, дієздатна – є. І це потверджують прямі ефіри на радіо і телебаченні. Треба знайти ресурси всередині держави – малий і середній бізнес – і спрямувати їх на самооргазізацію цієї громадськості. Мають з’явитися громадські лідери, які апелюватимуть не до тарифів, пенсій, зарплат, харчування, що є категоріями вторинними, а наголошиватимуть на первинних речах – свобода, право, громадський контроль за владою, суспільна і особиста безпека громадян.
Президент Ющенко має вибір:
- “Перезавантажити” Секретаріат на нових засадах і з новими людьми.
- Іти на діалог з громадськістю щодня, знявши усі запобіжники – перетворивши свої служби з дозвільних на сприяючі.
Або:
Іти у негайну відставку, при умові одночасних виборів парламенту і Президента з розривом у три місяці.
Тобто:
а) Громадськість обирає новий парламент – новий парламент формує нову коаліцію – нова коаліція формує новий уряд.
б) Громадськість обирає нового Президента з новими повноваженнями і новою командою.
Любомир Шкурута:
Очевидно, Президент Ющенко створенням Ради намагався вирішити питання своїх радників. Хоча тут виникає питання, кому відомі відомі громадські діячі?
Кость Бондаренко:
Не треба драматизувати ситуацію. Згадайте Шварца “Убити дракона”. Щось подібного маємо і у випадку з Ющенком. До речі, його попередник теж на свій день народження – 9 серпня 2002 року створив подібну Раду. Що з того вийшло – відомо. У 1994 році, на початку першої каденції Кучми у нього було 4 штатних радники і 4 позаштатних. Згідно законодавства, радник Президента за статусом прирівнюється до віце-прем’єра уряду.
Віктор Ющенко знівелював саме поняття “радник Президента”. Усі відставники уряду стають радниками. Кучма, до речі, прислухався до своїх радників. Ющенко вислухає всіх, але завжди зробить по-своєму. Ющенко взагалі – політичний Манілов. Кожна нова справа – це якась кампанія, яка ніколи і ніким не завершується.
Практика функціонування громадських рад при міністерствах достатньо дієва: ефективно діють громадські ради при МЗС, при Мінпраці, при Міноборони.
Віктор Лисицький:
Я дуже задоволений тим, що Іванові Плющу знайшли роботу. Плющ – потужна політична фігура, яка двічі витягала Ющенка:
1993 – НБУ
2000 – КМУ
Але це єдиний позитив указу. Очевидно, автори указу думають, що Плющ витягуватиме Ющенка на другий термін президентства. Маю великі сумніви щодо успіху цього. Думаю, що до Ради громадськості підбиратимуться люди, приємні Ющенкові у силу моменту. Ющенко не має у собі сили волі визнавати свої помилки.
Якщо припустити, що Раду створено заради вітрини для західних партнерів, то це затія провальна – західні люди на манівці не ведуться. У Європі достатньо незалежних міжнародних організацій, не залежних від Брюсселя.
Механізмів взаємозв’язку громадськості і влади в Україні нема. Тому Ющенко вигадує велосипед з квадратними колесами. У цілому світі існує принцип трипартизму: уряд, роботодавці, профспілки сідають за стіл переговорів і домовляються. Президент Ющенко своїми соціальними вимогами до уряду порушує цей принцип – виходить на поле, де вже є повноцінні гравці.
Я з недовірою ставлюся до Указу Президента.
Валентин Халецький:
Колись була подібна Рада при Кабміні. Так от – у Раді громадськості громадськості не було.
До речі, сьогодні відповідь від держструктури отримати неможливо. Ефективно працює тільки канцелярія МЗС.
Громадські організації мають стати інститутом формування громадської думки.
Ми підготували проект Закону “Про Громадську Раду України”. Давайте на одному з засідань Українського клубу обговоримо його.
Чому ми говоримо про бездарність Секретаріату Президента і не говоримо про бездарність самого Президента?
Всеволод Степанюк:
Громадянське суспільство є там, де у громадянина є вибір:
- Дати хабар.
- Захистити себе у суді.
Коли в Україні буде 50% середнього класу, громадянське суспільство збудеться.
Президент не має ким “перезавантажити” свій Секретаріат. Сьогодні одна бізнес-група приватизувала цю державну структуру.
Якщо бюрократ творить громадську організацію, то з ним нема про що говорити предметно. Якщо ж створюється Рада старійшин – то так її і називайте.
Віктор Лисицький:
Секретаріат є ким “перезавантажити”. Поганих солдатів не буває, є погані генерали.
Іван Рибалко:
Указ просто ґеніальний. Він підписаний Президентом для того, щоб денонсувати Укази про призначення радників.
Реабілітація громадських організацій в Україні настане через 200 років.
Суди запрацювали тоді, коли невдахи перестали звертатись до судів.
Володимир Мороз:
Президент має право підписати будь-який указ.
Громадянське суспільство – стосунки, що є поза державною владою.
Я проти одержавлення суспільних відносин.
Ющенко є нашим прапором і тому його не можна відкидати і дискредитувати.
Роман Кухарук:
Погоджуся з паном Морозом. Політичні сили, які підтримали Ющенка на виборах несуть за нього політичну відповідальність. Зараз вони самоусунулись від цієї відповідальності. Я, як громадянин України, який чотири рази голосував за Ющенка, несу за нього моральну і громадянську відповідальність. На превеликий мій жаль, Президент Ющенко не виправдав жодних моїх сподівань.
Володимир Мороз:
Є проблема управління і інституційної спроможності Секретаріату. І це не тільки і не стільки проблема Президента Ющенка.
Ігор Філіпенко:
Інститут президентства і Ющенко – це різні речі.
В країні існує міфотворчість щодо Ющенка. Але зміст критичних зауважень на його адресу позитивний.
Що поганого в тому, що Президент робить роботу громадськості? Давайте залишимо Президентові його президентські укази.
Геннадій Панок:
Указ Президента – це спроба подолання розриву між владою і громадськістю. Шкода, що нема коментарів Секретаріату з приводу цього указу. Плющ, не мій погляд, не занадто вдала кандидатура.
Іван Рибалко:
Не згоден. Плюща вибрали з хірургічною точністю.
Геннадій Панок:
Бажано, щоб до Ради громадськості увійшли вагомі люди – кожен у своїй сфері. Тобто сам факт створення Ради – крок позитивний, але його треба наповнити реальним змістом.
Доцільно не огульно критикувати, а впливати на ухвалення рішень. Давайте завалимо Секретаріат кандидатурами і ініціативами.
Ігор Філіпенко:
Правильно, давайте продукувати.
Геннадій Панок:
Організована воля громадськості дає свої результати. Указ Президента добрий і потрібний. Слово за громадськістю.
Олексій Усачов:
Сьогодні нам вдалось упеше в історії незалежної України провести реальний діалог представників громадськості і влади. То ж дякую всім і до наступних зустрічей.
Інформаційна довідка про експертів
Олексій Усачов – директор Центру політичної реклами.
Роман Кухарук – Голова Правління Всеукраїнської творчої спілки “Літературний форум”.
Кость Бондаренко – директор Київського інституту управління імені Горшеніна.
Віктор Лисицький – економічний експерт.
Любомир Шкурута – експерт, помічник-консультант народного депутата України Василя Куйбіди.
Валентин Халецький – експерт, Голова Громадської Ради України.
Всеволод Степанюк – експерт, помічник-консультант народного депутата України Олексія Плотнікова.
Іван Рибалко – експерт, Центр політичної реклами.
Володимир Мороз – експерт, помічник-консультант народного депутата України Василя Куйбіди.
Ігор Філіпенко – експерт, ГО “Конституційна демократія”.
Геннадій Панок – експерт, керівник Відділу політики апарату Прем’єр-Міністра України.
