ҐЕНДЕРНА РІВНІСТЬ В ПОЛІТИЦІ ЯК ВІДДЗЕРКАЛЕННЯ СИТУАЦІЇ У СУСПІЛЬСТВІ

16 квітня 2007 року відбулося десяте засідання “Українського клубу”.
Організатори:
Товариство “Український клуб”
Київський інститут проблем управління імені Горшеніна
Центр політичної реклами
Всеукраїнська творча спілка “Літературний форум”
ГО ”Центр ”Свобода слова”
Аналітичний центр ”КСЕНІЯ”
ГО “Конституційна демократія”

Обговорено тему:
“ҐЕНДЕРНА РІВНІСТЬ В ПОЛІТИЦІ
ЯК ВІДДЗЕРКАЛЕННЯ СИТУАЦІЇ У СУСПІЛЬСТВІ”
Пропонуємо короткий виклад обговорення.

Олексій Усачов:
Шановні колеги, сьогодні ми, нажаль, змушені говорити швидше про ґендерну нерівність в українській політиці, аніж про ґендерну рівність. Про це красномовно говорить статистика: сьогодні менше 8% депутатів Верховної Ради України – жінки. Що це? Випадковість чи закономірність? Це тенденція у великій політиці, чи це закономірність у всьому суспільстві?
Оксана Бєлякова:
Теза №1
У парламенті України жіноче представництво менше ніж 10 %.З поля зору зникли жіночі партії. Які питання відстоюють у парламенті жінки, що прийшли за списками різних політичних сил. Хто з них піклується про відсутність пологових будинків і повноцінного генікологічного обслуговування. А мова йде не тільки про долю жінки але й про дітей, те наше світле майбутнє, що повинно бути носієм українських цінностей.
У польскому парламенті представництво жінок більше, ніж в Україні. Польща вважається демократичною державою, але останнє голосування за законопроект, що його вніс президент Качинський  і підтримав прем’єр Качинський свідчить про дискримінацію жінок у суспільстві. Чоловіки вирішили заборонити аборти навіть у випадках, коли жінка була зґвалтована або мав місце  інцест чи дитина може народитися з вадами. Таким чином польські чоловіки вирішили бути святішими за папу римського, бо навіть Ватикан не запровадив такої суворої заборони.
З чого складаються  і як формуються цінності? Як виходить так, що поки хлопчик маленький він любить і поважає свою матір. Як, в який момент відбувається трансформація свідомості чоловіка, зникає повага до жінки «взагалі». Чому її можна штовхнути у транспорті, не прийняти на роботу, бо вона може завагітніти, кинути з дитиною і переховуватися від виплати аліментів.
Ще з радянських часів у вищих навчальних закладах були такі спеціальності на які жінок не приймали взагалі. Але навіть отримавши таку саму освіту, що й чоловік, жінка не могла зробити кар’єру у своїй галузі. Жінкам завжди була «зелена вулиця» у освіті, бо там невелика заробітня платня. Наприклад у Туреччині в освіті теж завжди працювали жінки, а коли уряд підняв платню у цій сфері, чоловіки витіснили жінок з їх робочих місць. На основі цього прикладу приходимо до висновку, що справа тут не в стереотипах.
Багато жінок представлено у галузі культури. Останнім часом спостерігається дуже цікава тенденція: молоді привабливі дівчата роздягаються перед камерою на весь світ, щоб стати популярними. Це знову страшне викривлення: у мусульманських країнах жінкам навіть не можна показати обличчя на вулиці. Існує думка, що це й є дискримінація. Але ж іншого боку спостерігаємо величезну повагу до жінки, матері, бабусі. Якщо незнайомий чоловік хоча б доторкнеться на вулиці до жінки – він мусить сплатити штраф, або йти в тюрму.
То хто ж тоді більше не поважає жінку: той, хто не дозволяє їй відкривати обличчя, чи той хто купляє її сексуальні послуги за гроші? Звідки беруться інші «Наташки» у країнах мусульманського світу?
Теза№2
Де та «золота середина». У дикій природі багато видів живе за принципом – самець захищає самку, яка  має від нього дітей. А чоловіки у нашому суспільстві навіть тваринні функції не хочуть виконувати. Не існує системного підходу до питання вторинності жінки бо не має кому це питання поставити і на ньому наголошувати. Чоловікам вигідна безправна жінка, бо пригнобленою істотою легше керувати.
Питання цінностей є одним з основних в цьому контексті. Деякі країни навіть не розглядали б кандидатуру розведеного політика на керівну державну посаду. Якщо у США ситуація з Монікою  Левінськи викликала бурю емоцій, то в Україні використання чоловіками службового становища для отримання сексуальної насолоди  це майже норма.
Бо жінка сама часто не проти отримати дивіденти у такий спосіб, бо це може стати поштовхом у розвитку кар’єри. Тим більше, що молодість і краса швидко минають, а гроші не пахнуть. Коло замкнулося!!!
Існує чоловіча солідарність. Коли жінка починає загрожувати життєвій позиції чоловіка, він завжди знайде підтримку серед інших чоловіків. Яскравий приклад: усунення Тимошенко з посади прем’єр-міністра. Наступний крок – неутворення помаранчевої коаліції з метою не допустити повернення Юлії Володимирівни на посаду.
ВИСНОВОК: питання гендерної нерівності треба розглядати у морально-етичній, психологічній, сексуальній, національній, економічній,  аксіологічній, футуристичній площинах.

Роман Кухарук:
Питання, яке ми обговорюємо, постало в українському суспільстві давно: ще у другій половині ХІХ сторіччя. Цим питанням переймались усі мислячі люди нації. Найяскравіше це відбилося в українській літературі. Досить назвати Марію Олександрівну Вілінську, росіянку за походженням, яка через абсолютну неможливість зреалізувати себе у російській літературі стає успішною українською письменницею, щоправда під чоловічим псевдонімом Марко Вовчок. В українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ століть безроздільно панують Леся Українка і Ольга Кобилянська. Згодом їх прапор перебирають у свої міцні руки Наталена Королева, Катря Гриневичева, Докія Гуменна, Ліна Костенко. Сьогодні жінок у літературі не менше, ніж чоловіків. Вони працюють, пишуть і видаються.
У чому річ?
Річ, очевидно, у тому, що українська нація розпочинала свій розвій з матріархату. В українській самосвідомості жінка завше була рівноправна з чоловіком: у праві, у суспільстві, у вірі, у шлюбі. У глибокому пошанівку упродовж поколінь – мама і тато. Найяскравіше це видно у поемі Тараса Шевченка “Катерина”:
Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі – чужі люде,
Роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине.
Іде в свою Московщину,
А дівчина гине.
Отож, загроза жіночій рівноправності з чоловіком іде ззовні. Що робить тато і мама? Виганяють дочку з хати за порушення споконвічного кодексу честі.
Тип українського мислення маємо у легендарних княгині Ользі та князівен Ярослава Мудрого. Останні облагороджували своєю освіченістю неосвічених королів Європи (яскравий приклад – Анна Ярославна). Яскравим є і приклад Роксолани. На початку ХХ сторіччя були воїнами за українську державу Олена Степанівна та Ольга Басараб.
Чи існує сьогодні патріархат? Ні, не існує. Сьогодні існує радянська модель стереотипів.
Що таке сьогоднішня еліта? Відрижка радянської системи. Політтехнологи СДПУ(о) під час виборів 2002 року слушно попереджали про кризу – 2005. ми сьогодні її маємо у повному обсязі. Зношуються не тільки станки, дороги, заводи, мости, але й зужита еліта. Вона гахнула водночас і надовго. Ми вже бачимо, що в країні є системна всепоглинаюча криза еліти. Відсутність ідей, програм, стратегій, тактик, креативу в усіх без винятку політичних сил, що ідуть на позачергові вибори, свідчить про те, що позачергові вибори не вирішать жодних питань.
Що заважає жінці бути рівноправною у суспільстві?
Право? Ні.
Неможливість можливостей? Ні.
Опінія? Ні.
Кошти? Ні.
А що?
Відсутність позитивних прецедентів.
Парламент – усі три керівники – чоловіки.
Уряд та Секретаріат Президента – 100% чоловіків на керівних посадах.
Партії: списки переважно чоловічі.
З тих жінок, які сьогодні є в політиці знаковими є Тимошенко, Богатирьова, Левченко, Ляпіна, Карпачова, Вітренко, Ульянченко, Геращенко, Мокріді, Довженко, Герман.
Коли постало питання про вибір між Захаровим і Карпачовою, громадянська і громадська підтримка були на боці жінки, що має мужність, характер і добре розуміє проблематику прав людини. Приємне враження справляє Левченко як політик – вона справді на своєму місці. Мають свої ніші Тимошенко, Вітренко, Герман. Не вистачає в політиці Мокріді і Геращенко. Особлива мова про Раїсу Богатирьову. Вона достатньо перспективний політик, недооцінений Партією реґіонів. Вона має значний потенціал, очолює партію миру у Партії реґіонів і в разі очолення партії непогано виглядатиме на посаді Прем’єр-Міністра чи спікера парламенту.
А скільки є перспективних жінок поза владою, яких цій владі так не вистачає.
А тепер трошки філософії. Видатний філософ Отто Вайнінгер у своїй відомій праці “Стать і характер” веде мову про абсолютно чоловіче і абсолютно жіноче у людській істоті. Воно варіюється у залежності від того, який відсоток чоловічого і жіночого є в окремій особі. Цим пояснюється наявність проміжної ланки, що передбачає фізичний і психологічний перехід однієї статі в іншу.
Скажіть мені, будь ласка, скільки у парламенті і уряді чоловіків, жінок, осіб невизначеної статі? Питання риторичне.
За великим рахунком, жінка має бути щасливою. Складові цього щастя: взаємна любов, самореалізація, суспільний статус, державний статус.
Чи має бути щасливим чоловік? Очевидно. Які складові цього щастя? Ті ж самі.
Чи має бути щасливою проміжна стать? Мабуть, так. Що є складовою її щастя? Те саме, що і двох попередніх груп.
Щасливі громадяни країни – це запорука успіху і міцності держави.
Отже, в ідеалі матиме успіх та політична сила, яка зверстає партійний список наступним чином: 45% жінок, 45% чоловіків, 10% легальної проміжної статі.
Світові тенденції говорять нам про те, що Америка і Європа впритул наблизились до вирішення гендерного питання на найвищому рівні: Ангела Меркель – прем’р Німеччини, Ненсі Пелесі – спікер палати Конґресу США, Гіларі Клінтон – кандидат у президенти США, Сеґолен Руаяль – кандидат у президенти Франції.
Отже, Україна іде правильним шляхом – Тимошенко і Богатирьова спокійно можуть бути прем’єром, спікером чи президентом. Це справа часу і свідомості політичних сил, які вони репрезентують.

Андрій Волошин:
Панове, про що ми говоримо – про рівність прав, можливостей чи обов’язків?
Квотування представництва жінок у владі – абсурд.
Жінка ближча до природи і вона теж інколи б’є чоловіка.

Оксана Бєлякова:
Не плутайте сексуальні ігри з соціальними проблемами.

Андрій Волошин:
Треба легалізувати проституцію.

Олексій Усачов:
Політичну?

Андрій Волошин:
А вона ще не легалізована?

Григорій Мусієнко:
Ґендерної рівності у світі нема, не було і ніколи не буде.
Нація – центральний суб’єкт історичного процесу.
Ґендерну тему нам принесли з Заходу жиди.
Світ має крутитися у шаленому рейваху нерівності.
От ви тут говорили про Тимошенко, Карпачову, Богатирьову. Які вони українки?

Олексій Усачов:
А що ви знаєте про Богатирьову? Чи знаєте ви, що вона походить зі старовинної слобожанської родини? Її батько, якого було у свій час розкуркулено, своїми руками виготовляв меблі, а її мама дуже добре вишивала.\
А чи знаєте ви, як вона ставиться до смерті?

Григорій Мусієнко:
Як?

Олексій Усачов:
Спокійно. Нажаль, наші ЗМІ тисячу раз обговорюють несуттєві речі і не бачать в людині людину. Давайте не йти цим шляхом, ми ж з вами експерти.

Ігор Філіпенко:
Те, що чув – цікаво, а те, що не чув – то моє особисте упущення.
На мій погляд, спочатку треба вирішити національне питання, а потім займатися рівністю статей.

Іван Рибалко:
В Україні панує матріархат.
Діти ростуть у неповних сім’ях – проблема не у рівності, а у відповідальності.
Боротися за ґендерну рівність – це як боротися за мир.

Олексій Усачов:
Парадокс полягає в тому, що рівність є і нерівність є. Все залежить від сфери діяльності, про яку ідеться. Не можна аж занадто узагальнювати, переносити тенденції з однієї сфери на всі інші.
Важливо знати суспільну думку щодо питання про ґендерну рівність або нерівність. Для цього потрібно провести загальнонаціональне соціологічне дослідження.
Законодавче закріплення пільг для жінок, квоти на обіймання посад, про яке говорилось не дасть швидких результатів. Потрібне ідеологічне закріплення. Тут варто згадати тему аліментів. З несплатами аліментів варто боротися не санкціями, а переконанням, позитивними прикладами. Щоб неплатникам було некомфортно жити в суспільстві, яке засуджуватиме їх. Це, швидше, питання із області моральних цінностей, суспільних табу. І швидко це не робиться – потрібне розуміння цілей, стратегія, тактика і час.
Починати потрібно з основи суспільства – з сім’ї. І до найвищого державного рівня. Позитивний приклад ставлення до жінок потрібно доносити до суспільства через систему освіти, ЗМІ шляхом впровадження відповідних державних програм в рамках єдиної позитивної програми держави.
І нарешті. Давайте подивимось на проблему під іншим кутом зору. Ґендерна нерівність як віртуальна, існуюча лише в суспільній свідомості на рівні стереотипів проблема, до якої багато жінок звертаються при спробах уникнути відповідальності за невдачі, пояснити свою слабкість. Це велика проблема всього суспільства, яка стосується і жінок в політиці і виявляється у незначній присутності жінок у великій політиці.
Мають бути розроблені відповідні стратегії і тактики впливу на суспільну свідомість. У тому числі і через позитивні приклади. Сьогодні становище жінок в політиці – це вияв стереотипів про те, що політика – справа чоловіча. Змінити такий стан речей потрібно і цілком можливо.

Роман Кухарук:
Як жартівливий підсумок нашої розмови – мій поетичний нескромт:                    Шлях до раю – через Раю.
Шлях до дулі – через Юлю.
А шановна Карпачова
Полюбила Усачова.
А Вітренко –
Мусієнка.
Що робити?
Просто жити. Крапка.

Олексій Усачов:
Тема наступного круглого столу:

”ПОЗАЧЕРГОВІ ВИБОРИ ДО ВЕРХОВНОЇ РАДИ:
ХТО НА СТАРТІ, ПРОГНОЗ РЕЗУЛЬТАТІВ”

Інформаційна довідка про експертів

Олексій Усачов – директор Центру політичної реклами.
Роман Кухарук – Голова Правління
Всеукраїнської творчої спілки “Літературний форум”.
Андрій Волошин – директор ГО ”Центр ”Свобода слова”.
Іван Рибалко – експерт, “Український клуб”.
Ігор Філіпенко – експерт, ГО “Конституційна демократія”.
Оксана Бєлякова – віце-президент, аналітичний центр “КСЕНІЯ”.
Григорій Мусієнко – експерт.